За вікном пролітає сніжок.
Якось пасмурно, тоскно, тривожно.
Але в строфи вкладаю стіжок
І закріплюю слово в них кожне.
Вириваю частину душі,
Розкриваю й вивішую поряд…
Щоб читали мої Ви вірші.
Щоб залишили в них Ви свій погляд.
Що пишу і про що розповім.
Що я хочу сьогодні сказати.
Що жорстокий й похмурий цей світ
Хоче нас у лещатах держати.
Що щодня обсідають проблеми.
І нема відпочинку й спокою…
Та змінити так хочу тему…
Знов побути наодинці з тобою…
Знов зга ... Читати далі »
Знає Житомир і наше село
Фразу відому, що "Путін – Ху@ло".
Знаємо ми, та не знає Європа –
З Путіним жить – буде, браття, Вам ж@па.
Він не навчився своїх поважать.
Що чоловік, а що жінка – в них бл@дь.
Краще не буде з Росією жить –
Там де стріляють і прагнуть лиш пить.
Там де немає простої поваги…
Там триколор над стаканами браги.
Вас не попросять вони до стола.
І не тому, що Ви проти Ху@ла.
Просто, Ви інші. Ви всюди – бандери.
Вам і удома покажут ... Читати далі »
Обважніли повіки від втоми…
Ще один закінчився тиждень.
Серце рветься уже додому.
Мозок щось лиш ліричне мислить.
Відпочинку хочуть вже очі.
Смутку біль роз'їдає вже душу.
Ця робота із ранку до ночі.
Хоч не хочеш та просто мусиш.
Ні, люблю я свою роботу.
І в роботі своїй я певен.
Та чекаю уже суботу
Щоб відсіять зерно від плевел…
Та чекаю своє натхнення
(зачаїлось в кварталах буднів).
Я вертаюсь до тебе, земле.
У село, що тебе осудить.
Не порадить і не підтрима…
