hermes

Не кожен день буває в житті свято

hermez — Mon, 22 May 2017 18:11:11 GMT

Не кожен день буває в житті свято.

Не кожен день вслухаєшся в думки.

Тому і вміємо багато так втрачати.

Міліють ріки, бо всихають десь струмки.

Хоч жайвір десь в верхів'ях знов співає,

Летить зозуля та літа кує.

І це життя водою десь спливає

І смерті нить павук усе снує.

Вже й вишні відцвіли весняним цвітом,

Рожевим впав із яблунь долі цвіт.

Та якось зілко нам напередодні літа

В думках своїх уже минулих літ.

І кров у нас чомусь уже схолола,

Курличуть десь у серці журавлі…

Та цей чарівний світ довкола

Зове нас знов до матінки Землі.

Туди, в поля де роси променисті,

Де сходить сонце і несе життя.

Де небо світанкове чисте – чисте.

Де радість є. Й ні слова каяття…

Про громадське об"єднання

hermez — Sat, 21 Jan 2017 16:29:29 GMT

До відома жителів сіл Туровецької громади.

В результаті цілеспрямованих дій представників влади різних рівнів припинила свою діяльність Туровецька сільська рада Житомирського району.

Останнім її очільником стала Любченко Галина Іванівна.

Говорять, що історію творять люди.

Герострат, коли спалив храм Артеміди в своєму рідному місті Ефесі, навряд чи відав, що стане таким відомим.

В історії Туровця також є свої Герострати.

І самим відомим з них є саме вона…

Любченко Галина Іванівна.

Ми не будемо сьогодні висловлювати свої думки та емоції по цьому поводу.

Про це писали місцеві газети "Приміське життя", "Сільське життя", "Відсіч".

Надамо лише інформацію, що вже розміщена в пресі.

Так, газета "Відсіч" №1(2), січень 2017р. дала докладну інформацію про установчі збори громадської організації "Туровецька територіальна громада" та схід жителів сіл, що відбулися 06 січня 2017 р. в залі засідань колишньої Туровецької сільської ради.

Слід сказати, що основною метою створення громадської організації "Туровецька територіальна громада" є контроль за діяльністю органів влади з метою забезпечення соціально – економічного розвитку сіл Туровець, Буймир, Лісовщина, Мошківка, Грабівка, що входять до складу Станишівської об’єднаної територіальної громади Житомирського району, контроль за використанням природних (земельних, лісових, водних та ін..) ресурсів, що є на території громади, сприяння розвитку території та забезпечення потреб людей, що проживають на цій території.

Збори громадян є першим кроком до створення громадянського суспільства, до розуміння того, що влада – це інструмент в руках народу, що влада є підконтрольна і підзвітна своєму народу. Селяни повинні зрозуміти, що вони є та реальна влада, яка повинна керувати на місцях. Адже принцип народовладдя – один з основних в Конституції України.

В газеті дано і інтерв'ю, яке даємо дослівно:

Володимир Назарчук, депутат Станишівської сільської об"єднаної територіальної громади, голова ГО «Туровецька громада»:

- З часу виборів у Станишівській об'єднаній територіальній громаді минув лише місяць, але він, не зважаючи на свята, був насичений кількома знаковими подіями. Відбулася наша перша сесія і ми отримали депутатські посвідчення. Але для мене найважливішою подією стапи збори в Туровці. Створення 6 січня 2017 року нової громадської організації на території найменшої із сільрад, які увійшли до складу новоутвореної. Станишівської громади, вважаю дуже знаковою подією. Люди, сподіваючись на зміни, не збираються сидіти, склавши руки. Не можу обминути той факт що у моїх виборців ситуація чи не найтяжча серед усіх інших сіл Станишівської громади. Однозначно, спадщина, залишена внаслідок роботи Туровецької сільради, (і особливо, рішень її завершальної сесії у грудні минулого року) стане чималим клубком проблем у роботі вже новоствореної Станишівської громади. Проте ми хочемо справді якісних змін на краще. Адже у Зарічанах, у Станишівці, у Луці чи Ліщині немає й половини тих проблем, якіЇ відчувають мешканці Туровця, а особливо - Мошківки, Грабівки, Лісівщини. Тому ми будемо просити, переконувати, аргументувати необхідність вирішення наших найгостріших соціальних питань Сподіваюсь, що нас почують і вже за пів-року перші паростки і результати життя в об" єднаній громаді мої виборці І мої земляки однозначно відчують. Я в це вірю і готовий до серйозної роботи.

З Новим роком!

hermez — Sat, 21 Jan 2017 15:33:15 GMT

Новий 2016 рік та новорічні свята, хоч і були довгоочікуваними , та прийшли якось тихо, непомітно, і так же і пройшли. Ніби нічого і не змінилось. Ніби все залишилось продовженням минулого року. Все ті ж проблеми та заморочки. І їх не скрасила ні новорічна ялинка, ні пінисте шампанське, ні нові надії та сподівання. Чому? Та спитайте про це самих себе. Це життя як погода. Після тривалого тепла дехто нервово проголошував: "Що це за зима без снігу та морозу?" Тож наслідком такого чекання став різкий перепад температури від +10 до -25 градусів по Цельсію. Такий перепад температури не міг не вплинути на звичний режим роботи та відпочинку. Ховаючи закляклі пальці рук десь в кишені, а лице в капюшони від холоду та вітру, люди і не здогадувались,що прийде дуже швидко нове потепління. І принесло воно не тільки сніги, а й дощ і калюжі на вулицях. А що ж Ви хотіли, щоб все було без ексцесів. Так не буває. Візьміть наш уряд. Він також не може керувати країною без ексцесів. Бюджет тріщить… Та як же він не буде тріщати, коли економлять там де непотрібно, а там де непотрібно транжирять без толку. Наведу невеликий приклад. Туровецька сільська рада Житомирського району об’єднує п’ять сіл Житомирського району з загальною чисельністю населення в триста жителів. Штат працівників сільської ради при цьому не набагато менший ніж в великих і самодостатніх сільрадах району. А віддача. Що зроблено для села і в селі для блага людей сільським головою Любченко Г.І.? Відповім – нічого. "Карманні" депутати також лише для того, щоб проголосувати за ті рішення, що потрібні голові. А голова вирішує питання не розвитку села, а власного збагачення. Я думаю, що питання:" За які заслуги сільський голова Любченко Г.І. віддала невідомому в селі фермеру Соколову Є. землі громадського пасовища?"буде риторичним. А дійсно. Навіщо в селі худоба. Давайте поздаємо останні корови на м'ясо, щоб колишньому зоотехніку Любченко Г.І. дали хабара за нові виділені землі. Питається : – Чому не виконане рішення сесії сільської ради, прийняте ще в 2012 році про вироблення землевпорядної документації по узаконенню вказаного пасовища? І Як приймалось рішення про передачу земель вищевказаному фермеру? Навіщо в державі прокуратура, якщо ніхто не контролює цей процес? От Вам і економія державних коштів. Чи взяти для прикладу дитячий садочок в селі Туровець. При нормі не менше 15 дітей, дитсадок відвідує двоє дітей. При цьому, один з цих дітей – внук сільського голови. З трьох працівників дитсадка – двоє родичі сільського голови ( син та невістка). От Вам і бюджет. Хоча на території сільради є до тридцяти дітей дошкільного віку, але приводити дітей до шести кілометрів на дві – три години ніхто не хоче. Був би повноцінний садок, була б організована доставка дітей, і все було б як потрібно. \А Ви кажете погода… Погода в порівнянні з тим, що робиться в державі, це дурниці. І це ще не прийняли Трудовий кодекс і ті зміни до податкової системи, що пропонувались урядом. Так легко – нічого не вкладаючи, забирати. Не створюючи робочі місця, умови для розвитку підприємництва, наші чиновники шукають можливості як задушити любі починання на кореню. Так, зареєструватись підприємцем можна швидко. А працювати? Працюєш, не працюєш – податки заплати, в Пенсійний фонд заплати, звітність здай, здаси звітність не своєчасно чи заплати не своєчасно – штраф, а потім перевірки, міліція, тюрма… Держава свого не подарує. Ніби й скасували чинушам пільги… потім знову вернули. Як в такій державі розвиватись. Це не життя – це виживання для більшості людей… 13.01.2016р. Це було рік тому. Ця стаття так і залишилась недописаною. А як багато потрібно було розповісти… А що нині. Переддень Різдва Христового… Холодний вітер пронизує до кісток, шукає всі можливі шпаринки, щоб вивітрити останні залишки тепла. І вітер виє, вітер свище, Сніжок тихенько проліта, І небо нависа ще нижче… Зимові йдуть до нас свята. Хтось думає про свята, щоб відпочити, навести лад своїм думкам і діям. А в когось все життя як свято – безтурботне, радісне. Та більшість не живе. Прозябає в холодному невблаганному світі, яким керують ради власної наживи жменька здирників і шахраїв. Спитаєте: "А кого ж ти так називаєш?" Всіх тих, хто привласнює те, що належить всім. Це - права і свободи громадян. Як вони це роблять? Просто. Хтось приймає драконівські закони, стверджуючи, що це робиться для блага людей. Наприклад. Підняли мінімальну заробітну плату. І ось цілий клас людей, які створювали собі робочі місця, платили податки державі, змушені припинити свою діяльність. Держава не дала їм нічого, крім права бути загнаним в боргову яму. Чи загнали людей в "резервації". Ніби добрі починання – зменшити кількість державних службовців. Та за кожним таким починанням в нашій державі щось криється. Як колись заганяли селян – одноосібників в колгоспи, так і нині це зробили з сільськими радами. Так. В об'єднаній сільській раді легше перерозподіляти бюджет, більші можливості для розвитку. Але це тоді, коли там працюють порядні люди. Фактично ж в виграші той, хто ближче до сільського голови і його оточення. І громада часто не знає, що робить сільський голова і його оточення. А інші? А іншим – що з носа скапне… Так було завжди, чомусь це повторюється знову.. Але положення речей можливо змінити. І рішення – в створенні громадянського суспільства, в розумінні людей, що не жменька шахраїв повинна керувати ними, а вони самі є володарями своєї долі. І перший крок до цього зробили і ми, жителі сіл колишньої Туровецької сільської ради Житомирського району, а нині частина Станишівської об'єднаної громади. Я завжди був публічною людиною. І сьогодні мені знову довелося вчити людей тому, що вони повинні бути громадою і вчитись не тільки вирішувати проблеми громади самостійно, а й змусити інших дослухатись до їх голосу. Перший крок ми зробили. І думаю, що нам вдалося це зробити… 06.01.2017р

Вранці...

hermez — Thu, 01 Sep 2016 10:19:30 GMT

В долоні тихенько хукаю.

Холодно. Змерз чомусь.

Серце у грудях стукає,

Ніби спішу, женусь…

Туман підкрадається холодом,

В імлі заховався ліс…

Ось так і зникає молодість

В полоні зависнувших сліз…

Ти вечір ждеш...

hermez — Mon, 22 Aug 2016 10:32:35 GMT

Ти вечір ждеш як раю на землі…

Коли спадає прохолода ночі.

Коли десь ліс ховається в імлі,

І спокій налягає нам на очі.

А ще недавно. Так, годин зо три…

Пекло і парило, і пригинало долу.

Пісок як камінь. Грудку розітри,

Й між пальців вислизне собі на волю.

Та ти вклоняєшся все нижче до землі,

Її лелієш, милу і жадану.

Бо родить матір і зерно, і картоплі…

І їй, як Богу, кажемо: "Осанна…"

Благословенна будь земля моя,

Земля і мрій моїх і мого сьогодення.

З лелечим клекотом і криком журавля.

Земля моєї сили і натхнення…

Так що один?

hermez — Mon, 20 Jun 2016 12:42:34 GMT

Василь Малиновський

Мовчання... Це, безмовний крик
Який рве серце, нерви, душу..
Я, прогинатися не звик...
Ні, не боюсь .. Мовчу, бо мушу...

А голос, має силу там...
Лиш там, де є... ВЕЛИКІ ГРОШІ.
Я свою совість, не продам...
Тому мовчу... Тому, не прошу.

Нам закривають рота... Ті,
Що на брехні прийшли до влади.
Один, не змінить,щось в житті....
Мовчки кричу... Не дам сам ради...

@ Василь Малиновський. 28.10.2015.

Так, що один? Не воїн в битві цій?

Один не може армії здолати?

Пройти вогонь, чи вітер – буревій?

Була б лиш віра – зможе і злітати.

Коли душа десь рветься в небеса,

Спада ізвідти соколом на землю…

Буває й слово косить як коса,

Коли воно, як мовиться, у тему…

Непереможні ми допоки вірим в це.

Ми сильні духом, це – те нездоланне…

Тоді не страшно кинути в лице

Свої слова… можливо і останні.

Як зростає із часом душа...

hermez — Tue, 17 May 2016 05:45:19 GMT

Як зростає із часом журба,

Цвіркуном у душі застрекоче…

Бо навколо… не люди – юрба…

І лихі та зажерливі очі.

Хоч чекають прощення собі,

Щось шепочуть у небо до Бога.

Їхні ж душі в кромішній пітьмі,

До якої по скелі дорога.

Їх підступна тріпоче душа,

Завалити камінням готова.

З під зчорнілого з часом плаща

Не почуєш ти божого слова.

Заросло бур’яном, що цвіло.

Затягнуло дощем, що сіяло.

Як болото – моє це село…

І надії, і віри не стало.

Хай співає всю ніч соловей,

Заховавшись в гілках черемшини…

Як же мало людей між людей.

Як багато підлоти й скотини…

І ніч пройщла...

hermez — Tue, 17 May 2016 05:42:56 GMT

І ніч пройшла, прийшов нарешті день.

Настало світле Боже воскресіння.

Із яблунь цвіту, в пелюстках вишень,

Серед краси шукаю я отвіту…

Чому зневіри більше у житті?

Чому лиш праведним – вінок щоб із тернини?

Чому так важко вимовить: "Прости…"

Відкрити серце в пошуках людини.

Чому, в що вірим, падає до ніг,

Вмить відцвіта і опадає цвітом?

Чому у серці віру не зберіг?

Чому під сумнів ставлю, що прожито?..

Як день пройшов?

hermez — Fri, 17 Jul 2015 07:23:19 GMT

Як день пройшов? – спитаєте мене.

Та ніби незвичайного нічого.
Ізранку звичне звернення до Бога.
А далі, що прийде, те і мине.

Прийде та мить, зустрінемо, і далі

Топтать стежки, шукати майбуття.

Таке воно – звичайне це життя.

Нам не вручають ордени, медалі.

Живем як всі – робота, дім, сім’я.

Злиденні заробітки та докори.

Ламає вітер нас і осокори.

І згодом забувається ім’я.

Хто нас згадає і кому потрібні.

Чи так живемо і чого ждемо.

В своїх думках у небо злетимо.

А на столі немає часом хліба.

Хто розуміє нас. Такі ж лише як ми.

Багатому не зрозуміть ніколи…

Чому це у Петра чи у Миколи

Такі ж злиденні та виростають сини.

Чому і пнуться, тужаться… та доля

Багатства й щастя звіку не дає.

Тому, що все поділено й "моє".

А їм немає й клаптика у полі.

І хто нагліший, а чи просто хам –

Сидить у кулуарах десь у Раді.

А тут шматочку хліба часом раді

Та щирим дружнім лагідним словам.

І запитаєш часом ти про те –

А де взялося в них оте багатство?

Бо хами об’єдналися у братство.

Їх не турбує як ви живите.

Мішок вкрадете – скажуть на вас злодій.

Вагони крадуть нині бізнесмени

Під захистом держави, омбудсмена.

І їх нам видно зразу, "по породі".

Що завидки взяли? Це скажуть нам.

А хто і вам тут не дає це брати?

Так вже пора узяти автомати

І дати злодіям, як мовлять, "по хребтам".

Уже дістало. Кров’ю пора вмити

Великих хамів рідної землі.

Бо скільки можна все в подушку вити

В своїх хибарах в місті і в селі…

І пора б уже згадати слово з заповіту.

Та навести лад в державі уже цього літа.

І поля, лани і кручі кров’ю окропити.

Щоб в країні вільній новій нам як слід зажити.

Бо як бачте, нувориші наші не здаються ,

Як раніше до багатства лиш для себе пнуться.

Що їм люди, Україна. Їм аби доляри.

Тож пора їх вже відправить к праотцям за хмари…

Христос воскрес!

hermez — Mon, 13 Apr 2015 08:41:57 GMT

Нехай злітає звістка до небес,

Нехай розквітне від усмішок небо.

То ж слався Вічний, бо Христос воскрес,

Зійшов на небеса до тебе.

Радійте всі – збулося, що писалось,

В що вірилось й до чого йшли усі.

Життя нове постало в всій красі.

Повірте – царство Боже вже настало.

Ви лиш впустіть цю віру у серця.

Ви лиш вітайте новий день сумлінням.

Нехай шанують нові покоління

Цей подвиг Сина славою Отця.