Ти вечір ждеш як раю на землі…
Коли спадає прохолода ночі.
Коли десь ліс ховається в імлі,
І спокій налягає нам на очі.
А ще недавно. Так, годин зо три…
Пекло і парило, і пригинало долу.
Пісок як камінь. Грудку розітри,
Й між пальців вислизне собі на волю.
Та ти вклоняєшся все нижче до землі,
Її лелієш, милу і жадану.
Бо родить матір і зерно, і картоплі…
І їй, як Богу, кажемо: "Осанна…"
Благословенна будь земля моя,
Земля і мрій моїх і мого сьогодення.
З лелечим клекотом і криком журавля.
...
Читати далі »
