Ярмола Олег Олексійович - з Вами і назавжди!

***

Життя складне: проблеми все, проблеми...

В душі дзвенять дощем із гірких сліз.

Я розглядаю всі життєві теми

Серед людей, як кажуть в нас – „з коліс”.

І кожен день з цікавістю читаю

Газету Вашу – біль душевних ран.

Я нового багато в ній дізнаюсь –

Що думає злидар, що дума пан…

Вона з вугіллям, з запахами сіна,

Із ніжним присмаком парного молока

Моя чарівна ненька – Україна,

Яку продать спішать всі з молотка.

Вона стражденна, як селянська доля,

Вона в відлунні дум моїх й думок.

Так де ж оспівана в газетах воля

Чи може це до неї перший крок?

Подумайте, панове – депутати:

Чи можемо до щастя ми дожить?

Чи може де знайдуться меценати

Допомогти засіять землю і зростить

Врожай , якого ждуть усі в країні,

Врожай, що дасть добробут нам і Вам...

Читайте, люди, „Голос України”,

Для себе щось найдіть в моїх словах.

Встаю я вдосвіта, коли ще сонце спить,

Лягаю пізно – день увесь в роботі,

Але завжди знайти стараюсь мить,

Щоб, не залишивши на потім,

Розраду дати серцю і душі .

Розрада ця в простій селянській вірі,

Що буде хліб, і пісні, і вірші,

А не обіцянки державного пронири.

Землі я вірю, людям і рукам,

Цим змученим рукам, порепаним і чорним.

Вони ці руки годували нас в віках,

І ними сіяли, і ними нині орем.

Нам обіцяють трактори й комбайни,

Міндобрива і „золоте” пальне,

Але скажу: „ Де дівся той хазяїн,

Який селянам землю поверне,

Віддасть не на папері, а на ділі,

Зуміє оцінить селянський труд?

Хто може правильно намітить цілі

І ті стежки, що до добробуту ведуть?”

Я вірю, що ще можна знайти нині

Шляхи зростання економіки у нас...

І думаю: прийде нарешті час –

Коли ми з гордістю промовим : „Слава Україні”!

Лютий 1997р.