Ярмола Олег Олексійович - з Вами і назавжди!

Як зростає із часом журба,

Цвіркуном у душі застрекоче…

Бо навколо… не люди – юрба…

І лихі та зажерливі очі.

Хоч чекають прощення собі,

Щось шепочуть у небо до Бога.

Їхні ж душі в кромішній пітьмі,

До якої по скелі дорога.

Їх  підступна тріпоче душа,

Завалити камінням готова.

З під зчорнілого з часом плаща

Не почуєш ти божого слова.

Заросло бур’яном, що цвіло.

Затягнуло дощем, що сіяло.

Як болото – моє це село…

І надії, і віри не стало.

Хай співає всю ніч соловей,

Заховавшись в гілках черемшини…

Як же мало людей між людей.

Як багато підлоти й скотини…