|
***
Село – село. Ти прокляте одвіку.
В тобі неволя світанкових дум.
В тобі одвічний незбагненний сум
Про долю людську, долю чоловіка...
Ти топиш нас ще змалку у собі,
Мозолі вже із малку на долонях,
І в юні сивина на скронях,
І все життя проходить у труді.
І тяжко так, і трудно – що поробиш.
І доля наша вже така –
Щоб заробити п'ятака
Ти зранку і до вечора лиш робиш.
Які курорти, море і пісок?
Хто із села на них, скажіте, їде?..
І відпочинок, як положать в дім з досок,
Тоді коли з життя людина піде.
20.07.2006.
Переглядів:
337
|
Додав:
hermez
|
Дата:
08.06.2010
|
|
