Проблема «Влада – батьки – діти» стала для мене безсумнівно невід’ємною з того часу, коли після довгих років бухгалтерської праці мене було обрано на посаду Туровецького сільського голови.

Вже в перші місяці свого головування зрозумів, що діти повинні займати чільне місце в роботі сільського голови. Питання освіти дітей, їх культурного розвитку є невід’ємними від матеріального благополуччя жителів с\ради, і в першу чергу сімей з дітьми.

Можу сказати, що мені не соромно за ті роки, що я був при владі. В той час відновлено роботу сільського клубу. На вечори відпочинку приїзджали навіть діти з сусідніх великих сіл. Проводились концерти за участю молоді, яка самостійно розробляла нові цікаві номери, слідкувала за порядком в залі. Молодь приймала участь в відновленні добровільної народної дружини, з допомогою якої розкрито декілька злочинів.

Направити ентузіазм молоді в необхідне русло справа звісно непроста. Вона вимагає щирості у відношеннях, довіри. Але результат завжди радує. Силами місцевої молоді відремонтовано спортзал місцевої школи, підготовлено кімнату для радіо гуртка. З коштів народного депутата України Развадовського школі виділено радіостанцію. Але після того як в школі помінялось керівництво, радіостанція по рішенню району передана в іншу школу.

Діти, молодь завжди займали активну позицію. Потрібно лише повести їх за собою, використати їх енергію для добрих справ.

 Але кому це потрібно нині?

Я не скажу, що і колись не було неблагополучних сімей, але спільними зусиллями вчителів школи, міліції, самих батьків та і самих дітей ситуацію старались змінити в кращу сторону.

Ситуація, що склалась нині є прямим наслідком зміни влади, приходу до влади байдужих людей.

Стаття Сергія Гудзенка «Зозуленята з Туровця» (газета «Субота» №17(640) від 25 квітня 2012 року) пряме  тому підтвердження.

В статті вказано, що в школі залишилось всього тринадцять дітей, але сільський голова навіть не знає хто вони, в яких сім’ях ростуть… Чим взагалі займається сільський голова і за що отримує зарплату – не зрозуміло.

А може і зрозуміло?

Маю багатодітну сім’ю, п’ятеро дітей, дружина має звання «Мати – героїня». Приписом прокуратури району зобов’язано надати моїй сім’ї в якості додаткової житлової площі вільний будинок в селі Туровець. Сільський голова будинок не дала.

 Чому?

 Та тому, що «жаба задушила». Сім’я не пропиває останні гроші, діти не ходять попід тинами, не побираються, приймають участь в різних конкурсах, змаганнях. Сім’я самостійно обробляє значну земельну ділянку, не йде у найми до сільського голови. Як такій сім’ї допомагати.

А «жаба» душить ще і тому, що двоє дітей сільського голови засуджені умовно, один за хуліганські дії з приміненням холодної зброї, інший за наїзд на пішохода.

І сиплються на моїх дітей образи, обмови з боку сільського голови, був період, що цькувала на них свого собаку.

 Як це так – живуть і не залежать від неї.

А тому і зрозумілим є те, чому трапляються такі випадки, чому з’являються зозуленята…

І надалі легше не стане при такій владі.

Про край лелек писали дуже часто.

Та знаю, що не можете збагнуть –

Лелеки є та тут немає щастя,

Зійшло росою, вже не повернуть…

Не повернуть людей, що повмирали,

І їх дітей, що десь поїхали, кудись,

Світанки ті, що люди тут стрічали

І неповторно синю – синю вись…

Не повернуть недоспані ті ночі,

Що спати не давало їм маля,

Не повернути лагідні ті очі,

Все десь за кадром доля віддаля…

Лиш спомин залишається по тім,

Що не вернуться у село це люди,

Уже не чути вечором пісні,

Які ще пам'ятаю й не забуду.

А все тому… Не думають у нас,

Що щоб жило село, росло, міцніло…

Ні, не потрібна закордонна сила.

Потрібно приділяти селу час.

Дітей потрібно бачить й не цькувати,

Як робить наш славетний голова…

Людей потрібно хоч би поважати,

Знаходити привітні їм слова,

Не гребти ніби курка все під себе,

А думать за людей, за це село,

Тоді то й усміхнеться ніжно небо,

Щоб нам усім як кажуть "повезло"…

А поки риба з голови згниває

Не буде толку, певен на всі сто…

Тому і маємо, що маєм…

І добрих ждем собі звісток…

Ми все надіємось, що хтось на нас та й гляне,

Ми все ждемо, що стане кращим хтось…

Та, що згнило із попелу не встане,

І гусь свині не друг…Так повелось.