Послухайте як кажуть: «Всякое даяние благо…»

Та чи правда це?

Я більш ніж впевнений, що ні.

 Чому? Поясню.

Вчора, 28 лютого 2012 року, коли мої менші діти повертались додому зі школи їх зазвали до Туровецької сільської ради. Вручили  кілька пакетів макаронних виробів та рису.

Більшого приниження за останні роки я не відчував.

Так, я маю п’ятеро дітей. Але роблю все, щоб мої діти були нагодовані, взуті та одіті. Вони не ходять попід хатами не просять милостиню, не просять їсти чи пити.

Все, що має моя сім’я – це досягнуто наполегливою працею нас з дружиною, яка вважаю заслужено отримала звання «Мати – героїня», та наших дітей.

Мої діти непогано вчаться, приймають участь в різних змаганнях, конкурсах, навчені різної домашньої роботи, руки в них не виросли з заднього місця як в деяких дорослих, що вміють лише обливати брудом мою сім’ю.

Так, сім’ї бракує коштів для проведення будівельних робіт. Ми не можемо самостійно збудувати новий будинок, а тому і домагались дотримання законодавства та надання нам відповідно до черги вільного будинку в с. Туровець.

 Ми домагались і того, щоб в селі було громадське пасовище.

Але відношення району до потреб сім’ї та села зводиться лише до подачки в вигляді декількох кілограмів круп, які ми не просили. Крупи дали… а худобу, корови, що мають люди, збувайте.

 Навіщо дітям молоко?

А тому і задаюсь питанням: «Чи все благо, що робить нам місцева влада?»

І хочеться відповісти знайомою фразою: «…благими намерениями  вымощена дорога в ад»…

Та й звідки така щедрість та доброта, за які кошти. За вкрадені у жителів Туровця можливості утримувати худобу, поїти дітей теплим молоком, годувати сиром та сметаною.

Щедра держава і ті люди, що нами керують.

Подякуймо їм…

29.02.2012р