Весна, яку довго ждали, прийшла якось нестримно швидко. Після лютих морозів, шалених вітрів прийшла тиха благодать весняного тепла.

Шпаки наспівували веснянки.

Надворі вирувало життя.

Прилетіли лелеки. На стовпі біля мого подвір’я спочатку з’явився він, незабаром прилетіла і вона, і понеслось весняне клечання над селом як прояв любові, прояв простого життєвого щастя.

Але щастя ніколи не буває довгим…

Похолодало якось різко, не очікувано.  Спочатку лив дощ, який перейшов в мокрий сніг. І ось уже на землі знову біле покривало весняного суму…

Сьогодні ніби трохи попустило від холоду.

І сонце сьогодні встає ярке, ніби промовляючи: «Сьогодні буде тепло, затишно. Ждіть тепла…»

Та ходять лелеки, скуті холодом, по підмерзлих калюжах, вишукуючи поживу. І те щастя що отримали вони від матінки Весни вже здається нездійсненним маревом, закутим в холодні крижини води.

Так і люди як божі тварі. Чекають тепла, щастя, а отримують не тільки холод, сніг та пронизливий вітер, а і принизливі погляди чинуш, які і за людей нас не мають. Ми їм потрібні лише на час виборів, а звернись до них за допомогою і тобі в красивій формі пояснять, що ти не маєш права навіть дихати цим повітрям, а не те щоб щось вимагати. Хто ти? Ти для них хробак, з гною, з землі, а вони в нас сало в шоколаді…

І думаєш, а що принесла Весна нам…

Короткочасне тепло, розуміння того, що ніщо не буває довго, радість і щастя, віру в те, що і ця недолуга влада також не буде довго нас мучити своєю недолугістю, своїм безпардонним відношенням до людей, скотством та брехнею.

Та коли це буде?

Але вірте що буде, і вірте, що скоро…

10.04.2012