Сніг під ногами не хрупотить, як це буває в морозні дні. Він м’яко прогинається під ногами. Місцями ноги слизькаютьсяі і роз"їзжаються в різні сторони. І тоді ця зимова холодна краса вже не здається такою привабливою, вже не тішать око засніжені дерева та вулиці, не радує м'який сніг що просипається на землю.

Такої зими  не було вже давно.

 Ми вже звикли що справжні морози до нас приходять після Водохреща. Новий рік взагалі буває безсніжним, ще й з доволі теплим сонечком.

Цей, що минає 2012 рік таким і був. Після святкування Нового року, відіспавшись, багато хто з села їхало працювати.

Спитаєте: "Куди?"

На поля. Там після збору комбайнами кукурудзи місцями на землі залишились початки. Як кажуть – "халява"…

І хто не ледачий до вечора ще назбирував по декілька мішків початків.

Взагалі наші люди не ледачі. Вони як колорадські жуки шукають виходу там де їх труять чорнобилями, різними емульгаторами, де не виплачують зарплати і шукають де принизити, втоптати в багнюку.

 Але наші люди виживають.

Це звісно не життя. Це існування. Але таке воно у більшості.

 Нам ніхто не зробить того, що роблять наші депутати собі. Причому вони самі вирішують те, які вони безцінні для держави.

Коли засипало снігом дороги, по селу ходили попихачі від сільської ради. Збирали по двадцять гривень з двору для очистки дороги від снігу. Було чути правомірні запитання: "Чому?".

І дійсно: "Чому?"

Чому в цьому році для ремонту 0,5 км дороги до будинку Ганни Герман використано три мільйони гривень? Чому ці кошти не виділено для ремонту та очистки доріг Житомирського району?

Хто відповість на ці запитання? Хто пояснить те чому влада жирує за наш рахунок? Чому вони собі дають таке право і забувають свої обов’язки перед нами – народом України?

І вже не здається зима такою привабливою. І ця зимова краса вже не радує, а гнітить. І думаєш чи довго ще це бюрократичне свавілля буде у нас в Україні?

Маємо те, що маємо. Самі винуваті в цьому.