Ярмола Олег Олексійович - з Вами і назавжди!

Каталог статей

Головна » Статті » Мои статьи
Останній тиждень робилось щось неймовірне
Заметілі, заметілі…
Ці сніги сріблясто – білі.
Вітер нам в лице зі сходу
Знов приносить дощ, негоду…
 
 Знову свище, замітає,
То вже з стріхи сніг стікає…
Наше так життя минає –
 Що нас жде, того не знаєм.
Останній тиждень робилось щось неймовірне.
Вітер хлестав в очі, засипав снігом, пронизував до кісток.
Йому не було рівних за всю зиму. Злий, пронизливий, пекучий. Він невтомно шукав як видути з осель останнє тепло і, остудивши їх, посміятись над дитячою наївністю людей.
Нехай тішаться про те, що буде тепло, що прийде вона, дівчина Весна, що зазеленіють поля, і що сонце знов всміхнеться лагідним теплом.
Ні. Цей холодний східний вітер ніс з собою зневіру, видував останні краплини тепла, розуму, надії у більшості людей.
"Буде тепло,"- говорили вони, самі не віруючи в те, що кажуть.
 "В що люди вірите?"- насміхався холодний вітер. – "Я не дам вам того, що ви хочете. Хоча я почую кожного. Тому що я швидкий. Але не дам вам нічого, чого ви чекаєте від мене. Тому, що це все моє, а віддавати своє я не звик."
Я почую кожного… Такі знайомі слова. Десь я вже їх чув.
Я вже звертався декілька раз до автора цих слів.
Що маю? Вивітрену надію на краще, якого знаю не буде.
Не стане нам легше, жити не буде ліпше коли ми не перестанемо тішити себе обіцянками – цяцянками. Коли хтось, споглядаючи на нас не перестане казати: "Обіцянки – цяцянки – дурневі радість".
Нерозумні діти матері землі. Що ви отримали від східного зимового вітру. Нічого.
Ціни підскочили ще більше, жити стало ще гірше, а цей вітер, пронизуючи до кісток своїм холодом, буде співати нам байки про рябого бичка, що його ніби хтось виростить з повітря, про село яке вмить розбагатіє, тільки почне продавати землю, про розум, який добавиться, коли люди втішаться тим, що отримали…
Мав циган копійку. Хотів їсти, але купити на неї нічого крім хрону не міг. Несила було ждати далі. Витратив останнє, піддався спокусі. Їсть хрін, плаче і говорить: "Бачили очі, що купували. Їжте і повилазьте"…
Чому ми стали подібні до цього цигана?
Чому, піднімаючи очі назустріч сонцю, ми отримали в лице вітер, який вивітрив з наших голів останній розум?
Тіштеся, люди, тим що маєте, тому що кращого ви не скоро отримаєте.
 "Я почую кожного,- говорить вітер,- але допоможу лише своїм".
Тіштеся, люди. Ви цього хотіли.
15.02.2010р.
Категорія: Мои статьи | Додав: hermez (15.02.2010)
Переглядів: 493 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вітаю Вас Гість