Туман підступав до села молочно – сірою завісою, тягнув над землею свої невидимі сіті і опутував нас своєю холодною містичною принадою…

Будуть гриби. Недалекий ліс чорнів крізь заметіль туману, вдивляючись своїми чорними очима нам в душу. Стало якось зілко, моторошно.

Я повертався з поля додому, а туман тягнувся слідом довгим шлейфом, накочуючись на село рівними широкими хвилями.

На небі крізь щільний туман просвічував місяць, додаючи в загальну картину осіннього вечора основну частину містичної драми, написаної для нас Ангелом світла – Люцифером.

І ми все своє свідоме життя живемо в цій постійній боротьбі світла і темряви, реалій життя і якоїсь містики, того незрозумілого, що не можемо пояснити через скудність наших знань.

Ви скажете: "Містики немає?...Є реальність не пояснена, не зрозуміла нам."

Тільки чому часом дійсно ми не можемо пояснити прості на перший погляд речі.

Якось , переглядаючи телефонну книгу м. Житомира, я побачив цікаву на мій погляд адресу: м. Житомир, вул.. Котовського,25, кв.20. І прізвище власника телефону – Ярмола.

На початку 80х, закінчуючи 23 школу м. Житомира, виникла потреба в зверненні до лікаря. А так як в житомирських лікарнях іногородніх не приймали, я назвав в реєстратурі цю адресу. Цей будинок я знав, тому що в ньому проживав мій однокласник. Але ніколи не міг і подумати, що в цьому будинку, за названою мною адресою проживають можливо однофамільці, можливо і родичі.

"…співпадіння,"- скажете Ви. Можливо. Але є в цьому і щось містичне. Як серед тисяч адрес я вибрав саме цю? До цього часу незрозуміло.

А життя продовжується. Цей випадок часом згадується. Можливо це було запрошення до зустрічі, до того, що ми називаємо Великою ріднею, до відновлення віковічних коренів нашого Роду.

Що стримує нас в цьому?

Не знаю.

Страх відкрити таємницю чогось нового?

Невідомість реакції на твою появу? "Доброго дня. Я Ваш дядько."

Чи щось інше… Я не знаю. І коли рішусь?

Можливо тоді стане відомо наскільки містика допомагає чи знищує нас…

Поживемо – побачимо…

27.09.2012р.