Після спекотного літа та сухого вересня цей мокрий жовтень починає втомлювати своєю сірістю, буденністю. Червоне, жовте листя, яке ще вчора радувало своїм різноманіттям, сьогодні скомкане та грязне лежить під ногами ніби показуючи, що всьому в цьому світі є своє завершення, свій кінець. Як кажуть, що скільки б клубочку не витись – кінець завжди буде…

Минулої п'ятниці Туровецька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів відзначила своє 80-річчя. Тобто, правильніше було б сказати, колектив школи (учні , педагоги, техперсонал), випускники Туровецької школи різних років випуску та гості і запрошені. Свято як для рівня такої невеликої школи вважаю вдалося. Нечисленний колектив учнів та вчителів читали вітання, вірші, співали пісні, танцювали…

Виступали з привітальним словом запрошені представники районної адміністрації, ради, райвідділу освіти, випускники школи та інші. Дарували подарунки, кошти на розвиток школи. Приємно було директору школи отримати від райвідділу освіти принтер і сканер, від випускниці школи, дочки колишнього педагога школи Фещенко Марії Миколаївни новий комп'ютер.

Надали слово і мені. Я хоч і не навчався в цій школі та з нею пов'язує більш ніж двадцять років спільної праці, тут навчались і навчаються мої діти. Я, щоб не затримувати присутніх, не став розповідати які випробування прийшлось пережити мені разом з колишнім директором школи Іванюком В.П. щоб привести школу в належний стан. Коли в 1998 році Іванюка В.П. було призначено директором школи , а мене через місяць обрано Туровецьким сільським головою, перше з чим нам прийшлося стикнутись це непридатна до експлуатації система опалення. Крім того, буревій зірвав трубу в кочегарці школи. Фінансування практично ніякого. Сільська рада дотаційна, місцеве господарство на грані вимирання… Ми вирішили цю проблему, хоча навчати дітей цієї зими прийшлось і в кімнатах сільської ради, і місцевого господарства. Це були самі важкі за останні двадцять років роки для школи, але ми з честю пройшли через ці випробування. Кожну копійку, кожну гривню, що могли додатково отримати, направляли на школу. Вчителі школи навіть раніше за інших в районі за рахунок додаткових надходжень отримали комунальні виплати. І це тоді, коли великі сільські ради як Станишівська, Зарічанська таких виплат не зробили і вчителі роками судились з цими сільськими радами.

Я вже розповідав своїм читачам як віднеслась до святкування 80-річчя школи нинішній сільський голова. В своєму виступі вона промовчала, що сесія сільської ради на своєму засіданні (не зрозуміло по якому праву)  розглядала питання святкування річниці школи і питання збирання коштів з учасників свята. Кримінал та й годі… Промовчала вона і про те, скільки грошей зібрано нею і куди використано. Навіщо такі питання зачіпати перед присутніми.

Самим цікавим було те, що це святкування як і очікувалось закінчилось великим банкетом. Господарка свята першою з дочкою рвонула за столи, запрошуючи всіх за собою. Слідом, не відстаючи бігла сільський голова з чоловіком та свитою…

Свято вдалося. І особливо коли поступила ініціатива пустити по столах банку для збору коштів для розвитку школи. Особливо раділа директор школи. Вона забігла на кухню з радісним криком: "Дівчата, там навіть по сотнях кидають…" Мабуть з тієї радості вона і забула, що це кошти на школу, а не їй особисто. Банка, наповнившись, миттю щезла зі столу. Як стало відомо, дочка директора школи, без публічного перерахунку заховала зібрані кошти в сейф директора школи…

Наїлись, напились, натанцювались… ніхто і не спитав, хто дійсні організатори свята, хто не спав ночами, прибирав, готував, створював атмосферу затишку та гостинності. Хоча ні, згадали. Хто? Директор школи. Коли? Вже в понеділок. Вона так привітала своїх працівників, що деякі з сльозами пішли зі школи. Чому? Та тому, що в машину мало взяла, забула ще торта, якого я купив безпосередньо кухаркам…

Розповісти все. Думаю пізніше. Просто гидко, коли у влади в селі такі керівники…

Але Бог їм суддя, тому що ця німа, безсловесна громада, яка все бачить, чує, і слова не може сказати проти…

30.10.2009р.