Коли постає питання про історію того чи іншого населеного пункту більшість просто знизує плечима.

Відповідь часом проста: "А кому це відомо?"

Та богиня історії Кліо не забуває нічого.

І це не значить, що щось втрачено, чи щось вигадано.

Інформація є. Та де вона – ось те, що дійсно потребує вивчення.

Цілісну картину історії села можливо скласти користуючись всіма джерелами інформації. Ці пазли потрібно відшукувати там, де це можливо. Це і дані архівів, це і пам’ять жителів села.

Хочеться щоб люди зрозуміли, що кожна фотографія, кожна розповідь про свою сім’ю доповнює загальну картину історії села.

Перейдемо до основного…

Стосовно назви села існує багато версій. Озвучу лише деякі з них.

Так, по одній з них – назва села пішла від одного з староруських імен. Говорять, що ніби місто Житомир заснував один з дружинників князя Аскольда – Житомир. Можливо, по аналогії, так було і з населеними пунктами Буймир та Туровець.

По іншій версії, в назву села вкладено назву річечки, що протікала через село. Ця річка на картах відображається як Рівець. Говорять, що і назва села пішла від слів Тут Рівець.

Ще по одній з версій назва села має складові від турів – лісових биків, що водились в навколишніх лісах, та овець, які завжди утримувались в господарствах селян.

Для мене більш переконливим є твердження стосовно староруського імені, яке могло стати основою назви села.

Староруські імена Туровець, Тур та історія цих імен взагалі заслуговує детального вивчення.

Чому? Наведу приклад.

Урочище біля церкви в селі, в районі кузні мало назву – Юрове.

Чому воно так називається ніхто не знає. Але те, що "Юр", "Ар", "Арій", Джурдж" і "Тур" – це були назви одного і того ж імені в інтерпретаціях місцевих племен – це факт про який писали ряд українських істориків.

Але як би не було – поселення на території села існували ще з часів пізньої бронзи, тобто І-ІІ тисячоліття до нашої ери, і тому стверджувати, що село виникло лише в 19 столітті, як дехто стверджує, є повним абсурдом.

Але розглянемо, так звані, офіційні джерела.

Село Туровець Житомирського району Житомирської області.

Вікіпедія дає такі дані про село:

"Географічні координати: 50°10' пн. ш. 28°56' сх. д. Часовий пояс — UTC+2. Загальна площа села — 1,3 км².

Туровець розташований за 31 км від районного та обласного центру — міста Житомира^[1]. Найближча залізнична станція — 82 км, за 3 км. Поблизу села протікає річка Рівець, ліва притока Ів'янки.

Історія

Засноване в XIX столітті.

У 1932–1933 роках село Туровець постраждало від голодомору^[2].

Під час німецько-радянської війни участь у бойових діях брали 106 місцевих жителів, з них 60 загинуло, 45 осіб нагороджені орденами і медалями. У період німецької окупації в районі села діяв партизанський загін імені Чапаєва^[1].

У 1970-х роках діяла восьмирічна школа, клуб, дві бібліотеки, які нараховували 7 тисяч примірників,фельдшерсько-акушерський пункт і пологовий будинок^[1].

Населення

За даними перепису 2001 року населення села становило 244 особи, з них 97,95% зазначили рідною українську мову, 1,23% — російську, а 0,82% — іншу^[3].

Пам'ятки

Поруч з селом розташовані кургани доби бронзи та ІІ-І тис. до н. е., поселення І тис. до н. е. та VIII–IX ст. н. е.

Також на території населеного пункту знаходиться пам'ятник радянським воїнам, які загинули під час Німецько-радянської війни^[1].

У селі діє дерев`яна Свято-Успенська церква Єпархії УПЦ МП, побудована у 1912 році коштом місцевих парафіян."

Стосовно курганів доби бронзи.

В 2001 році Східноєвропейський археологічний журнал (http://archaeology.kiev.ua/journal/020301/tarabukin.htm)

опублікував статтю О.О. Тарабукіна "Розвідки на Житомирщині в 1994 році".

В статті розповідалось, що " Протягом 1994 р. Сектором археології Відділу охорони пам’яток Житомирського краєзнавчого музею проведено розвідки на території Житомирського, Володарсько-Волинського, Овруцького, Народицького і Бердичівського районів Житомирської області."

Дослівно в статті вказано: " Цікавий комплекс пам’яток виявлено на р. Рівець біля с. Туровець Житомирського району.

За 850-900 м на південний захід від села на лівому березі безіменного струмка виявлено поодинокий курган. Він має напівсферичну форму, висота - 1,5, діаметр - до 27 м. На розораній поверхні кургану зустрічаються уламки посуду доби бронзи.

За 850 м на південний захід від села, на горбоподібному підвищені правого берега струмка виявлено курганий могильник. Він складається з трьох курганів напівсферичної форми, висотою 0,4-1,2 м, діаметром 19-31 м. У зруйнованому насипі кургану № 3 знайдено уламки ліпного посуду : дископодібна кришка, вінця горщиків, а також печина. Матеріали відносяться до раннього залізного віку.

На місці могильника та поряд виявлено залишки поселенняТуровець-І. Воно багатошарове. Розташоване за 850-900 м на південний захід від села. Займає горбоподібне піщане підвищення на правому березі безіменого струмка при його впадінні в р. Рівець. Зафіксована потужність культурного шару - до 1 м. На площі 162х103 м зібрано уламки ліпного посуду східнотшинецької культури, раннього залізного віку, а також культури Лука-Райковецької ІХ-Х ст. н.е. і гончарного посуду ХІ-ХІІІ ст.

Поряд виявлено ще одне поселення - Туровець-ІІ. Воно займає пологий схил лівого берега струмка. На площі 105х20-35 м зібрані уламки посуду доби бронзи та культури Лука-Райковецької ІХ-Х ст."

В цій же статті вказуються дані і про поселення біля сусіднього Буймира.

"До цього часу(тобто доби пізньої бронзи - примітка ) також слід віднести поселення Кринички. Воно розташоване за 180 м на південь від села. Займає горбоподібне піщане підвищення першої надзаплавної тераси правого берега р. Рівець, правої притоки р. Тетерів. На площі 85х30 м зібрані уламки ліпного посуду і крем’яний нуклеус. Культурний шар потужністю до 0,55 м."

Проведені розкопки дають розуміння того, що на цій території населення проживало з давніх часів. І хоч тут були не кращі з земель, але люди не покидали ці землі, бережно відносились до навколишнього і виживали в найлихіші часи голодомору та поневірянь.

Слід відмітити, що навіть спогади жителів села вказують, що село Буймир, спалене в роки війни, в 1943 році було наближене до с. Туровець.

Його південна частина була в районі нинішньої каплички.

А село Туровець розпочиналось приблизно в районі нинішнього сміттєзвалища, з протяжністю від ставка "Курятник" до болота біля садиби Оселедчуків і до церкви.

Вулиця Польова та частина вулиці Канарських (після церкви до траси) була забудована в післявоєнний час за рахунок переселення частини жителів від лісу (сім’ї Вацьківських, Малових та ін..) та за рахунок розселення жителів Волосівської Слобідки (сім’ї Фещенків, Коржуків та ін..).

Так зі спогадів Вацьківського Броніслава Зіновьєвича відомо, що хату в якій він проживав переносили двічі: в війну з району нинішнього сміттєзвалища в район хати Люшенків, а пізніше – за церкву.

Частина жителів Волосівської Слобідки (сім’ї Стахівських та ін..) та жителі спаленого села Града (сім’ї Білошицьких та ін..) забудували територію нинішнього села Лісовщина. Між людьми збереглася і стара назва – Слобідка. Так по звичці називають територію вже нового села.

"Історія міст і сіл Української РСР" (в 26 томах, автори: Тронько П.Т. та ін.), Київ-1973 дає наступні дані про село.

"ТУРОВЕЦЬ — село, центр сільської Ради, розташоване за 31 км від районного та обласного центру й залізничної станції Житомир. Дворів — 142. Населення — 434 чоловіка. Сільраді підпорядковані села Грабівка, Кринички, Лісівщина, Мошківка.

На території Туровця розміщена бригада колгоспу «Здобуток Жовтня», центральна садиба якого розташована в с. Ліщині. Вирощують зернові культури, льон, картоплю. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво.

За успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва 46 трудівників села відзначено урядовими нагородами. Серед них орденом Жовтневої Революції нагороджена ланкова А. Т. Волотівська.

У селі є восьмирічна школа, де 14 учителів навчають 131 учня, клуб, дві бібліотеки з книжковим фондом 7 тис. примірників, фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок.

На обліку в партійній організації — 7 комуністів, у комсомольській — 16 юнаків та дівчат.

Село засноване у XIX столітті.

Радянська влада встановлена в січні 1918 року.

Під час тимчасової німецько-фашистської окупації у районі села діяв партизанський загін ім. Чапаєва. На фронтах Великої Вітчизняної війни билися з ворогом 106 жителів села, з них 60 загинуло, 45 — удостоєні орденів і медалей.

Воїнам-визволителям села, які полягли в боротьбі проти фашистів, трудящі спорудили пам'ятник.

У Туровці народилася Г. Т. Пустовойтова (1838 або 1843—1881 рр.) — українська революціонерка, яка брала участь у польському визвольному повстанні 1863—64 рр., у національно-визвольній війні італійського народу під проводом Д. Гарібальді, під час Паризької комуни 1871 року була ад'ютантом головнокомандуючого збройними силами комунарів Я. Домбровського, героїчно билася на барикадах Парижа."

Короткий опис історії села з Вікіпедії та Історії міст і сіл Української РСР не витримує критики. Автори явно не переймались вивченням даного питання, і відобразили лише ті дані, що підпали, як кажуть "під руки".

Не є повністю достовірною інформація, що містилась в місцевій школі.

Наведу існуючу інформацію повністю.

«Село Туровець розташоване на території Житомирського району за два кілометри від залізниці та чотири кілометри від шосейної дороги, яка сполучає місто Житомир з Білою Церквою. Відстань від Житомира до села Туровець - 31 км.

Село засноване в кінці XVIII ст. Перші поселенці мали прізвища Скороход і Великоборець (ініціали встановити не вдалося), це були селяни - кріпаки, які втекли від свого пана зі степової частини України. їх багато численні нащадки залишили політичний слід в історії села, а деякі з них і тепер проживають в Туровці. Отож, Скороход поселився на лівій стороні рівчака, де тепер центр села, Великоборець - на правій стороні. Дана територія знаходилась під лісом.

Рівчак, на березі якого поселилися перші селяни на місцевому діалекті називався рівець, а від цього і походить назва села. Люди говорили тут - рівець - звідси Туровець. За іншою версією назва села походить від слова ТУР. До цієї думки схиляються відомий філолог А.П.Коваль. Ось, що він лише у своїй книзі „Слово про Слова”: „Страшними для людей, що жили на нашій території у давнину були дикі бики - тури. Подивіться, яку пам’ять залишили вони по собі у назвах населених пунктів - це села Тур’є, Тури, Туринка,...Туровець...”

Але як би там не було, та назва ця закріпилася за селом і в незмінному виді проіснувала до сьогоднішніх днів.

• паном, який заволодів поселенням села Туровець був, очевидно, Теофіл Пустай, угорець за походженням, який прийняв православ’я і прийшов російську службу. Він русифікував своє прізвище на Пустовойтов. ^

У фондах державного архіву Житомирської області зберігається „формулярний список про службу... генерал - майора Пустовойтова, в якому вказується: „Одружений з донькою капітана колишніх польських військ Косаювською Мар’яною „. У сім’ї Пустовойтевих у 1838 році в селі Туровець народилася відома революціонерка, учасниця польського повстання 1863 року, соратниця Гарібальді під час визволення повстання в Італії, ад’ютант Ярослава Домбровського на барикадах Паризької комуни Ганна - Генріха Пустовойтова (матеріали про цю героїчну жінку дивіться в кінці цієї оповіді). Згідно архівних документів (копії деяких з них дивіться далі), у 1861 році село Туровець було придбано у Пустовойтових паном Камілієм Міжієвським по національності поляком. У селі він постійно не жив, помістя займала його мати.' всі господарські справи вів прикажчик/Селяни під панським гнітом жили в нелегких умовах. Чотири дні на тиедень відбували на панщині, щоб прогодувати сім’ю, йшли на заробітки до панів навколишніх сіл: в Іванків, Луку, Котельню, а також працювали на лісорубах у лісі пана Терещенка.

Після скасування кріпосного права у Туровці зорганізувалося товариство селян із 29 дворів (подвірний список дивіться у копії архівного документу). Кожен двір отримав по 6 десятин землі, за які потрібно було платити викупні платежі. У 1901 році це товариство взято під заклад 190 десятин землі позику в кількості 7820 карбованців і викупило землі у поміщика Мечислава - Юстина Каміловича Міжієвського.

Жовтнева революція відкрила нову сторінку в житті Туровця. В 1918 році село стало одним із осередків боротьби за владу військ Симона Петлюри і більшовиків, частини 45 дивізії Південної Червоної армії, якою командував Якір. На початку травня 1918 року в Туровці була встановлена Радянська влада, організаторами якої були: Любченко Олексій, Кравчук Сидір. В 1919 році створено ревком. В 1921 році Кравчуком Сидором було організовано Комнезам. Першим головою сільської Ради, яка була створена в 1923 році, став тов. Маліновський.

В 1928 році найбільш активна молодь зорганізувалась в комсомольський осередок під керівництвом Прокуди Івана Устимовича.

В 1929 році в селі збудували нову школу, яку пізніше німці спалили в 1943 році.

В 1930 році зусиллями Іванюка Корнія Андрійовича, Прокуди Якоба Івановича, Прокуди Павла Устимовича в селі організувався колгосп „Червоний незаможник”, головою якого став Іванюк К.А. В цьому ж році на хуторі Града, за один кілометр від Туровця, був створений колгосп імені Ворошилова. Його очолив Білошицький Степан Миколайович.

В обох господарствах налічувалось 1100 гектарів землі, один трактор - ХТЗ, молотарка, двигун, сільськогосподарський інвентар, всі роботи в основному виконувались тягловою силою.

В 1934 році був збудований клуб, де після війни знаходилась школа. Були побудовані в колгоспі тваринницькі приміщення. В цьому ж році Туровецький колгосп перейменовано в колгосп імені Жданова. Колгоспи зростали і міцніли, в наслідок чого успішно зростав матеріальний і культурний рівень села, підвищувався життєвий добробут колгоспників.

В особистому користуванні у селян було 5 радіоприймачів, 20 велосипедів, колгоспники стали краще одягатись, ліквідували неграмотність, всі діти вчилися в школі, село розбудовувалось.

29 травня 1933 року в селі Туровець був створений партійний осередок, секретарем якого було обрано тов. Хорова, техсекретарем - тов. Дрозда, на зборах було три члени партії: Хоров, Кучик, Дрозд і 5 комсомольців.

(Архів обкому партії. Фонд - 358, справа 284. Опис -1, лист - 3)

Мирну і творчу працю колгоспників села Туровець перервала Велика Вітчизняна війна, яка почалася 22 червня 1941 року. Захищати свою Батьківщину від німецько- фашистської навали з села на фронт пішли 106 чоловік, які удостоєні орденів і медалей. Розгорнулась боротьба з німецькими окупантами на захоплених ними територіях. В квітні 1942 року за вказівкою тов. Шелушкова в лісах Коростишівщини був організований і діяв партизанський загін ім. Щорса, який очолив Цендрівський Адам Йосипович, Іванюк Михайло Мусійович (в післявоєнні роки працював в Туровецький школі), Іванюк Галина Євтихіївна.

В серпні 1941 року в селі Туровець була створена і діяла підпільна група, якою керував Скороход Юхим Дорофійович. До групи входили: Марченко Микола Петрович, Чуковський Адам Леонович, Войцехівський Богдан, Лотиш Михайло Якович.

(Архів обкому партії. Фонд - 76, опис - 3-а, лист - 46)

Підпільники тримали тісний зв’язок з партизанами, а саме з партизанським загоном імені Щорса і переправили в загін 43 чоловіка.

(Архів обкому партії. Фонд – 76, опис – 3-а, лист – 45,46).

Під час окупації фашисти жорстоко розправились з населенням: насильно ловили і відправляли на каторгу в Німеччину, грабували людей, забирали майно і худобу.

Німці розстріляли: Войцехівського Богдана, Канарського Олексія Яковича, Канарського Анатолія Олексійовича, Канарську Петру Олексіївну, Канарську Зою Олексіївну.

Вигнано окупантами на каторгу в Німеччину з села Туровець 49 чоловік молоді, зруйновано і спалено 51 будинок колгоспу і колгоспників, спалено нову школу. Під час окупації фашисти спалили навколишні села Кринички (зараз Буймир) і Граду (Града входила до території села Туровець).

Під час жахливої розправи з селом Буймир окупанти спалили 83 будинки, вигнали в Німеччину 24 чоловіки, розстріляли, закололи шпичками і спалили живими, загнавши в конюшню 120 мирних жителів.

В хуторі Града спалили фашистські окупанти 46 будинків, вислали в Німеччину 16 чоловік.

(Державний архів.

Інвентарний хронологічний довідник №58-59, ст.162, 160)

За участь у Великій Вітчизняній війні 45 учасників нагороджено орденами і медалями.

В період Великої Вітчизняної війни загинуло в боях на фронті 60 чоловік - воїнів села Туровець.»

Так в описах вказано, що село засноване в кінці 18 - 19 столітті.

Тоді виникає питання стосовно того, коли конкретно.

Крім того, в описах вказується про народження в селі Ганни Теофілівни Пустовойтової, дочки російського генерала Теофіла Пустовойтова.

По цьому питанню провів невелике дослідження, результати якого опублікував на своєму сайті та направив на адресу Житомирського педагогічного університету.

Розглянув всю можливу інформацію, що міг знайти.

Інформація така, де факти протирічили між собою.

Найбільш вірогідною вважаю наступну інформацію.

З сайту "Історія Житомирщини Видатні Житомиряни та історичні події" я отримав цікаву інформацію наступного змісту: " «Жінкою з легенди» називали активну учасницю польського національно-визвольного руху Анну Пустовойтову. Її ім'я з'явилося у поліцейських документах після антиурядових маніфестацій у Житомирі восени 1861 року. Житомирський повітовий стряпчий повідомляв у рапорті до Волинського губернського прокурора: «Дії тих, що звинувачуються у цій справі, дівиці Пустовойтової і дружини фотографа Дельє, до відшукання їх, або добровільної явки, залишено військово-судовою комісією без розгляду.. »

Народилась Анна Пустовойтова 13 липня 1838 року в Люблінській губернії, в родині російського генерала. Виховувалась у Пулавському інституті шляхетних дівчат. У 1861 року за участь у патріотичній маніфестації в Любліні, потрапляє під домашній арешт до Житомира, де в той час жила родина Пустовойтових. Але й тут вона стала активною учасницею антиурядових виступів. Під час повстання 1863 року опиняється в епіцентрі подій. Як ад'ютант генерала Лянгевича, одного з повстанських командирів, виконувала найнебезпечніші завдання, відзначилась особистою хоробрістю в багатьох боях. Далі були арешти й заслання, еміграція, барикади Паризької Комуни. Життя мужньої патріотки раптово обірвалося 1881 року. Поховано Анну Пустовойтову на Паризькому кладовищі Монпарнас. На могильній плиті вибито такі слова: «...Пустовойтова і на батьківщині, і на полі битви всюди була сповнена відваги, енергії, відданості справі».

Дані про те, що Пустовойтова народилась в Люблінській губернії на мій погляд більш відповідає історичній правді. Можливо це був Туровець, але Холмського повіту Люблінської губернії. Достеменно це невідомо. Але те, що родина Пустовойтових спочатку проживала в Люблінській губернії, і лише згодом переїхала до Житомира є фактом доведеним.

Чомусь автори не вказали що лише в період Радянської влади за рахунок змін територіального устрою село підпорядковувалось то Андрушівському, то Коростишівському, то Троянівському, то Житомирському районам.

Так, наприклад, на момент утворення Андрушівського району 7 березня 1923 року, Антопіль-Боярська, Волосівська, Іванківська, Івницька, Ліщинська, Ново-Котельнянська, Руднє-Грабівська, Старо-Котельнянська, Тулинська, Туровецька сільські ради входили до Котельнянської волості Житомирського повіту, а після підпорядкування району Бердичівській окрузі 17 червня 1925 року Руднє-Грабівська, Туровецька, Івницька, Тулинська, Ліщинська, Волосівська, Ново-Котельнянська, Старо-Котельнянська, Антопіль-Боярська та Іванківська залишені в складі Левківського району Волинської округи.

Свої корективи в мирне життя односельчан внесла війна.

Хтось воював в Червоній армії, хтось партизанив, хтось попав в далекий тил, коли переганяв колгоспну худобу, а когось в роки війни німці забрали на роботи в Німеччину.

Одним реченням це не опишеш.

Пам'яткою історії в центрі села Туровець є братська могила та пам’ятник загиблим воїнам.

Зміни територіального устрою далися взнаки коли збиралися дані про загиблих в роки війни 1941-1945 років проти фашистських окупантів. Не звернено уваги на те, що Туровець Андрушівського району і Туровець Житомирського району – це одне і те саме село.

Лише в моїй пошуковій роботі виявлено трьох визволителів села, що загинули і навічно залишились в землі рідного нам Туровця.

Коротко про це.

Ось дані лише про одного з тих, кого не включили в списки в селі – Мамілова Хасана Сусеєвича.

Після проведеної роботи звернувся в військомат.

Наведу копію листа до Житомирського військомату від 19.04.2013р.

Ні докладена інформація, ні звернення в районну групу "Пошук" так і не дали можливості включити цих осіб в списки загиблих воїнів. Лише цього 2019 року вказані особи внесені до списків тих, хто загинув за визволення села від фашистських загарбників, їх імена викарбувано на обеліску в центрі села.

Слід сказати, що основне багатство села – його люди.

Хтось виїхав з села, хтось залишився в ньому жити, але всі вони так чи інакше поєднані з цим селом, є частиною історії нашого села.

Ось інформація про одну з них.

Витяг з сайту Андрушівської районної ради Житомирської області:

"ГРЕЧКІВСЬКА ( ТАРИНСЬКА ) АНТОНІНА ПАВЛІВНА

Кандидат біологічних наук, доцент

Народилася 20.10.1936 року в с. Туровець Житомирського району в сім”Ї колгоспників. Навчалася в Старокотельнянській середній школі, яку закінчила у 1953 році. Антоніна Павлівна - перша випускниця школи, яка захистила кандидатську дисертацію.

У 1958 році закінчила з відзнакою біологічний факультет кафедри генетики Київського університету ім. Шевченка. Після закінчення працювала науковим співробітником Львівського відділення Українського науково-дослідного інституту рибного господарства.

У 1968 році поступила в Московську академію наук. У 1971 році захистила кандидатську дисертацію і одержала степінь кандидата біологічних наук і була направлена в Київський центр науково-дослідного інституту рибного господарства.

У 1976 році одержала звання доцента, завідує лабораторією генетики і селекції риб і викладає в інституті підвищення кваліфікації працівників харчової промисловості.

Трудову діяльність закінчила у 2007 році.

Проживає в м. Києві."

Існуюча інформація є лише початковою і потребує достатнього вивчення і систематизації.

Ця інформація потребує доповнення. І таке буде. Всьому свій час…