"Нація яка не пам'ятає свого минулого не має права на майбутнє".

Цей відомий вислів ввійшов в наше життя. Вислів пам'ятають, але чи дійсно пам'ятають минуле свого роду, свого села, своєї країни.

Я хоч і не історик, не літератор, і за буднями часом немає коли взяти газету чи журнал до рук, але окремі моменти минулого не можу обминути своєю увагою, проаналізувати.

Село Туровець Житомирського району дійсно красиве поліське село, ніби останній блокпост Полісся на межі Лісостепу.

Як говорить мій син Валентин: "Зате які тут краєвиди…"

Так село красиве. Але хоч трішки вникаючи в історію свого села стає зрозумілим, що деякі історичні факти зовсім не збігаються з дійсним станом речей.

Одним з таких фактів є місце народження легендарної Ганни Пустовойтової (в окремих джерелах – Ганни Пустовійтової, Анни Пустовойтової, Анни Пустовайтової), ад’ютанта Ярослава Домбровського.

Деякі історичні джерела вказують місцем її народження село Туровець Житомирського району.

Так, Є.В.Панкова в своєму навчальному посібнику "Туристичне краєзнавство", виданому в Києві в 2003 році вказує, розповідаючи про Житомирщину: " С.Туровець – батьківщина Г.Пустовойтової, що брала участь у польському повстанні 1863 p., боролася в рядах гарібальдійців, була ад'ютантом командуючого збройними силами Паризької комуни".

Про це писала і районна газета, про цей факт описувалось в історії села на стендах в місцевій школі, про це часто згадувала колишній Туровецький сільський голова Карбовська Галина Олексіївна, та інші.

Йдучи вулицями Туровця я довго думав: " Де в цьому селі мав знаходитись будинок дворян Пустовойтових?".

І, знаєте, не міг собі уявити це місце…

Так хто ж вона героїня нашої розповіді?

В своїй монографії "Дні комуни 1871 року" Віктор – Казимир Болеславович Арендт писав: " Анна Теофиловна была самой необыкновенной, по тем временам, женщиной. Она поражала всех не только своим высоким интеллектом, но и своей эрудицией по любому вопросу. Человек она была добрый, отзывчивый и вместе с тем горячий и даже вспыльчивый. В вопросах, которые она принимала близко к сердцу, она была энтузиасткой, убежденной в конечном торжестве справедливости. В общежитии это был милый, крайне симпатичный человек, который охотно переходил серьезного к шутке и смеху. Не лишена она была и чувства юмора."

В Великій Радянській Енциклопедії сказано: " Пустовайтова Анна Теофиловна [3 (15).7.1843, м. Верховишки, близ Житомира, — 2.5.1881, Париж], русская революционерка. Дочь русского генерала и польской дворянки. Окончила Пулавский институт благородных девиц (ныне Польша). Участница Польского восстания 1863—64. Взята в плен 26 ноября 1863, сослана в Вологодскую губернию, в 1867 амнистирована. С 1870 жила в Париже. Сражалась на баррикадах Парижской Коммуны. Была схвачена версальцами. Освобождена благодаря вмешательству международного «Красного Креста».

Лит.: Герцен А. И., Русская женщина у Лангевича, Собр. соч. в 30 томах, т. 17, М., 1959; Боцяновский В. Ф., Анна Пустовойтова, «Мир приключений», 1928, № 3 c. 182—85; Wawrzykowska-Wierciochowa D., Naidziwniejszy z adiutantow. Opowieść о Annie Henryce Pustowojtównie, [Warsz.], 1968."

Проект "Українці в світі" дає таке трактування даних про Ганну Пустовойтову: " ПУСТОВОЙТОВА Ганна Теофілівна /н.15 (27). 07. 1843, містечко Верховишки біля Житомира (в «Адміністративно-теротеріальному поіділі Увкраїнськоїв РСР» цього пункту не зазначено) — + 02. 05. 1881, Париж; поховано там само, на одному з цвинтарів/ — укр. (УРЕ: рос.) революціонерка. Донька рос. генерала. 1853—39 навч. в Ін-ті шляхетних дівчат у Пулавках (тепер Польща). Учасниця польс. повстання 1863—64. Після поразки повстання жила в еміграції в Австрії, швейцарії і Франції. Уч. паризької комуни 1871, працювала сестрою-жалібницею у військ. шпиталі. Пісял розгрому Комуни її було заарештовпано. Визволено з в»язниці разом з ін. мед. працівниками завдяки міжнародного т-ва «Червоного Хреста». Останні роки життя П. прожила в Парижі, де брала уч. у робітничому русі. За ін. даними вона була ад»дюнктом у ген. Домбровського на барикадах Паризької комуни і дістала поранення. А рос. влада її засилала до Великого Устюга, звідки вона емігрувала до Швейцарїі."

Інформацію даю дослівно, з тими помилками, що там є.

Розуміючи, що інформація є неповною, звернувся до інших історичних джерел та посилань. Знайшов цікаву інформацію стосовно того, що село Туровець…

А в тім детальніше. Олексій Толочко в спогадах членів товариства Холмщини писав: " Село Туровець, розташоване в південній частині Холмського повіту, граничило з Грубешівським повітом. Відстань від села до міста Холма і Грубешева приблизно 25-26 км. На такій же відстані від села протікала погранична ріка Буг.

 Село лежало в мальовничій місцевості: в обіймах лугів і двох річок. За лугами були родючі землі, а далі - ліси, які закривали краєвид нашого округу. Селянські забудови знаходились вздовж трьох сторін прямокутної площі й складались з п'яти вулиць. На північній стороні площі стояла кам'яна церква, після 1918 перейменована в римо-католицький костел. Цей факт негативно вплинув на настрій наших селян, бо вони були змушені ходити до церкви міста Войславичі (6 км.). Поляки зафарбували образи, зняли іконостас, купол, аби церква не нагадувала її первісного вигляду. На околиці села вони по­будували костел. У селі Вигнанці був молитовний дім баптистів.

 На південній стороні села стояла велика школа, побудована за царизму. До Першої світової війни вона була церковно-приходською чотирикласною. За Польщі стала трьохкласною, вчителька навчала дітей польською мовою. Після вересня 1939 року вчитель В. Гобрей проводив у ній навчання українською мовою.

 Всім необхідним для життя і ведення господарства село було повністю забезпечене. В ньому було: дві крамниці, водяний млин, на окраїнах  – два вітряки, кузня. Біля нас знахо­дилося троє сіл з українським і четверо – переважно з польським населенням.

 У нашому проживало біля 86 родин, у тому числі приблизно 60 родин українців, яких до 1939 року називали русинами. Більш свідомі, вважали себе українцями. Після 1939 року всі стали називатись українцями. Поляків було біля 26 родин, у тому числі - 2 священики, органіст і вчителька. Проживав і вірмен, який залишився після Першої світової війни. Жила одна єврейська сім'я. Жили всі мирно…"

Я не даю всієї інформації даної даним автором, але і вона зацікавила мене.

 В літературі відобразилось і славетне ім’я їхнього земляка, вченого –трансплантолога Євгена Барана. В своїй монографії "Професор Євген Баран — дружній портрет зблизька" Любомир Пиріг писав: " У складі бригади, що здійснила першу в Україні пересадку нирки, яка започаткувала впровадження цього методу в медичну практику, був і молодий лікар-вчений Євген Якович Баран.

 Появився на світ Євген Якович 28 травня 1932 року в с. Туровець на Холмщині — давній етнічній українській землі, в хліборобській родині. Післявоєнна доля українців Холмщини, Засяння, Лемківщини не обминула і родину 13-річного Євгена, яка опинилася в Запорізькій області, а через деякий час — у с. Семигрань на Рівненщині. Після закінчення школи зі срібною медаллю, у 1950 році 18-річний Євген Баран робить спробу поступити до Ленінградської військово-медичної академії, потім до Київського медичного інституту — мандатна комісія не пропускає (народився в іншій державі, перебував на окупованій території). Однак все ж таки юнакові вдалося потрапити до Львівського медичного інституту, який він закінчив з відзнакою у 1956 році. Після вузу Є. Баран був направлений на роботу до Рівненської міської лікарні, в якій довелося працювати терапевтом, хірургом і, нарешті, урологом."

Але я не сильно мав бажання вникнути в історію далекого Туровця. Мене цікавив Туровець де я живу і працюю. Але факти залишаються фактами…

З сайту "Історія Житомирщини Видатні Житомиряни та історичні події" я отримав цікаву інформацію наступного змісту: " «Жінкою з легенди» називали активну учасницю польського націо-нально-виївольного руху Анну Пустовойтову. Її ім'я з'явилося у поліцейських документах після антиурядових маніфестацій у Житомирі восени 1861 року. Житомирський повітовий стряпчий повідомляв у рапорті до Волинського губернського прокурора: «Дії тих, що звинувачуються у цій справі, дівиці Пустовойтової і дружини фотографа Дельє, до відшукання їх, або добровільної явки, залишено військово-судовою комісією без розгляду.. »

 Народилась Анна Пустовойтова 13 липня 1838 року в Люблінській губернії, в родині російського генерала. Виховувалась у Пулавському інституті шляхетних дівчат. У 1861 року за участь у патріотичній маніфестації в Любліні, потрапляє під домашній арешт до Житомира, де в той час жила родина Пустовойтових. Але й тут вона стала активною учасницею антиурядових виступів. Під час повстання 1863 року опиняється в епіцентрі подій. Як ад'ютант генерала Лянгевича, одного з повстанських командирів, виконувала найнебезпечніші завдання, відзначилась особистою хоробрістю в багатьох боях. Далі були арешти й заслання, еміграція, барикади Паризької Комуни. Життя мужньої патріотки раптово обірвалося 1881 року. Поховано Анну Пустовойтову на Паризькому кладовищі Монпарнас. На могильній плиті вибито такі слова: «...Пустовойтова і на батьківщині, і на полі битви всюди була сповнена відваги, енергії, відданості справі».

Дані про те, що Пустовойтова народилась в Люблінській губернії на мій погляд більш відповідає історичній правді. Можливо це був Туровець, але Холмського повіту. Достеменно це невідомо.

А тому вважаю, що ще є запитання по цьому питанню. Воно потребує більш детального вивчення і висвітлення.

Але тема для роздумів є і хотілось би почути думки інших по даному питанню.