Звісно, 70 років для історії – це практично ніщо, але часом за такий короткий період часу відбувається безліч подій, що роблять іншим і сам плин часу, і плин думок, і долі людей.

Чому – саме сімдесят?

 Рівно стільки часу буде в грудні цього року після визволення від німецько – фашистських загарбників села Туровець, де я нині проживаю.

Тоді почалася нова сторінка в історії села.

Роки відбудови, роки становлення місцевого господарства, роки приєднання до сусіднього господарства "Здобуток Жовтня", розподіл і становлення нового від"єднаного господарства, роки його розквіту та занепаду і, на кінець, роки занепаду самого села.

Чверть століття поєднує мене з цим селом.

Чверть століття роздумів і пошуків, пошуку прекрасного, боротьби за виживання,  боротьби з людською заздрістю і злістю.

За цей період я багато бачив, багато чого зрозумів для себе.

 І, в першу чергу те, що люди рідко коли змінуються в цьому житті. Якщо мала людина своє скотське нутро ще з дитинства – такою залишиться до кінця життя.

І як би і хто не намагався мене в цьому переконати – цю думку в мені вже не змінить ніхто.

Кажуть , що …"людина пішла до церкви, покаялась, стала іншою…"

Ні це іншою вже стала церква, додавши ще пригорщу бруду до своєї історії…

Нещодавно прочитав статтю кардинала Любомира Гузара "Про свободу". Запам"ятались слова: " Якби мене запитали, що означає бути свобідним, я би не відповів одразу, хоча вважаю себе вільною людиною. Але ж не почуваюся захищеним. Бо живу в країні, де завтра мене можуть заарештувати. Або влаштувати мені дорожньо-транспортну пригоду, буцімто випадкову. Раптом хтось на високих щаблях влади подумає, що нижчепідписаний заважає владі, що він говорить дурниці, що псує людей? Раптом хтось вирішить, що варто такої людини позбутися? Бути вільним і наражатися через те на небезпеку — доказ того, що живеш у країні, яка не є вільною…

Влада боїться свободи в серцях набагато більше, ніж голодного бунту. Бо голодного можна купити, а вільного — тільки вбити."

Люди ниці, малодушні, дорвавшись до влади, намагаються знищити всіх хто думає не так як вони, не хоче жити як інші.

Владі потрібні Бєлікови, і їх в нас немало. Вдивіться в обличчя цих людей. Часто милі і приємні.

І це до того часу, поки Ви не почнете з ними розмовляти.

Ви почуєте те, що часом приводить Вас до сум'яття. Ви подумаєте: "А якою милою здавалась людина…"

В грудні минулого року мені, на мою електронну адресу прийшов лист з проханням допомогти в пошуку могили їх родича, що загинув при визволенні села Туровець.

Не думав, що нічим нікого не обтяжуюче прохання надати копію списків похованих в братській могилі воїнів в с. Туровець буде здійснене аж через півтора місяця. Але і на тому спасибі. В наданих мені списках людини, яку шукав, не знайшов.

Звернувся до знайомих в м. Бердичеві, які мають прямий контакт з керівництвом військової частини, що там дислокується. Ця частина формувалась на базі 117 стрілецької дивізії, яка звільняла в роки війни Туровець. Даних стосовно вказаної людини мені не надали, не знайшли.

Але яку силу часом має людська цікавість.

Я самостійно знайшов в архівних документах не тільки підтвердження того, що вказана людина дійсно загинула при визволенні с. Туровець, але знайшов ще декілька чоловік, відсутніх в цих списках.

Намагався відновити списки, знайти людей, які займаються цим питанням нині.

Марно…

Кому це потрібно?

Але надіюсь, що до Дня Перемоги цю роботу завершу.

 Можливо знайду серед маси людей такого ж як я, щоб гуртом зробити те, що не зроблено, або не дороблено поколіннями до нас – віддати честь тим, хто поклав своє життя на олтар свободи, щоб ми жили, раділи життю, відчували себе вільними і навчали цьому своїх дітей…

Лише вільна людина має пам'ять добру, щиру.

Як в Шевченка – "… і мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній новій не забудьте пом'янути незлим тихим словом…"

Живіть і Ви, щоб і Вас згадували тільки так, як говорив Шевченко.

 Мудрості Вам, життєвої сили і любові, бути вільним душею і думками, радості від життя…

21.02.2013р.