Коли переді мною постала дилема описати 50 цілей свого життя, 50 мрій і прагнень, згадав слова відомого українського письменника Михайла Стельмаха: " А чи багато потрібно людині щоб відчувати себе щасливою? Дайте їй добрий, як сонце, хліб на стіл, та милу працю в руки, та любов у груди – і вона не знесиленою тінню, а напівбогом піде по землі…"

Коли в 1983 році Михайло Стельмах помер, мені здавалось, що я втратив рідну мені людину. Такими близькими й такими зрозумілими були його думки і слова. І я пам’ятаю його слова завжди, тому що стисліше і краще, думаю, ніхто і ніколи не передав суть прагнень людини.

І дійсно, що ж потрібно людині?

Це, вважаю, в першу чергу – кохати і бути коханим.

Розуміння кохання, вірності є запорукою основного – створення міцної сім’ї, заснованої на взаєморозумінні та повазі, де і дорослі і діти залишаються на все життя не просто рідними, а друзями. Досягти цього дуже складно, цього має прагнути людина все своє життя і розуміти це.

В розумінні цього виникає інша форма вираження любові – любов до ближнього, самопожертва. Людина завжди прагне відчувати себе потрібною в цьому світі. А це можливо тоді, коли тебе цінують і поважають.

Знаєте, є вислів: "благими намірами вимощена дорога в пекло…" Так, іноді ніби добрі справи одного перетворюються на пекло для іншого. Не завжди нав’язування своїх стереотипів, втручання в особисте життя іншого можна назвати доброю справою.

Добро – це коли дружня порада, допомога не є нав’язливими, коли вони допомагають іншій людині задуматись над своїм життям, над тим, що можливо потрібно змінити, щоб стати кращим. Людина, допомагаючи іншим, стає щасливою, коли вона сприймає те, що робить, як частину щастя, коли вона це робить ненав’язливо і не жде ні від кого подяки за зроблене, коли ці маленькі ніби невидимі допомоги іншим перетворюються у втіху самого себе, коли ці дрібниці життя створюють загальну картину людського щастя.

Я колись почув в одному з мультфільмів фразу: "жизнь – цепь, а мелочи в ней – звенья. Нельзя звену не придавать значенья…"

Так, життя складається з дрібниць.

Встав вранці – зрадій сонцю, що сходить.

Вдихни аромат нічної прохолоди.

Смакуй п’янкий запах квітуючих вишень та слив, черемшини і  нарцисів.

Подякуй Богу, що дав тобі змогу ввійти в цей новий день, і попроси в нього наснаги прожити його, як належить.

Скажи: "До зустрічі" дружині, і обов’язково усміхнись, а ще краще поцілуй…

Жінкам взагалі складніше в цьому світі. Не забувай це.

 І ось ти вже майже готовий до трудових подвигів та звершень…

В думках вирують плани цього дня.

Але головне, серед цього не забувати, що ти людина.

 Не потрібно садовити себе зранку в клітку своїх проблем, заковувати себе в кайдани непосильної праці.

Праця повинна приносити задоволення.

 Лише тоді людина буде віддавати себе їй протягом дня. Лише тоді результати праці будуть задовольняти і себе і оточуючих.

І тоді буде і хліб. І тоді буде і пісня. Пісня душі, відкритого серця, пісня любові.

Здоров’я всім і наснаги, любові і пісень. І розуміння: себе і своїх оточуючих…

Доброго Вам всім нового дня.