За останні майже десять років свого проживання в с. Туровець задавався питанням: «А чи потрібна в селі сільська рада?»

Точніше висловиться «така сільська рада».

Що зробила за останні роки Туровецька сільська рада для виконання тих функцій, що передбачені для неї Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»?

Можу з впевненістю сказати – нічого.

Все, що робиться, лише для задоволення своїх корисливих потреб.

Звісно, що сприяє цьому сам Бюджетний кодекс України, в якому передбачено першочерговий розподіл отриманих доходів на оплату праці за нарахуваннями.

 І цим прикривається більшість чиновників. Кажуть, що … «нам на зарплату коштів недостатньо, а Ви ще щось хочете.» Мовчать, що хочуть і зарплату , і надбавки, і нічого не хочуть робити.

Але навіщо платити зарплату коли село занепадає, сільська рада жодним чином не сприяє розвитку села.

Ефект на лице. Поголів’я худоби в господарствах жителів Туровця за останні роки скоротилось до п’ятнадцяти голів, скоротилось поголів’я коней.

Чому? Тому, що сільський голова має зоотехнічну та ветеринарну освіту? Можливо. Навіщо хтось буде тримати корову, коли сама лінується її тримати. А щоб багато не говорили, є вихід – забрати в людей громадський випас, виділений ще в 2000 році.

А щоб краще було б забрати – спочатку профілактичні заходи – перевірка на лейкоз наявного поголів’я корів. Правда, перевірка не дала очікуваного для сільського голови результату, але вже тоді заставила задуматись, що це все неспроста.

Підозри підтвердились. 24 листопада 2011 року чергова сесія Туровецької сільської ради прийняла рішення про попереднє погодження на  передачу земель громадського пасовища в оренду приватним підприємцям Тихончуку В.М. та Назарчуку В.В.

Крім того, віддано землі, передбачені для забудови села районному депутату Костюку П.І.

Навіщо допомогти односельчанам. Бідними та голодними легше керувати.

Колективне звернення до районної ради та до районної адміністрації нічого не дало. Чергова відписка та і годі. Порекомендували створити об’єднання громадян – власників худоби.

Чому не вирішили питання створення при сільській раді комунального підприємства, яке б займалось би питанням громадського пасовища, парування худоби, обробітком присадибних ділянок громадян? Навіщо?

Навіщо створювати собі додаткові проблеми? Навіщо, адже і в сільській раді, і в районі  отримують зарплату і без того.

***

Мені говорять часто – подивись,

В селі хто жити нині залишивсь…

Це в основному ті, хто віку дожива…

Тут смертю віє, бо для неї тут жнива…

Закриють скоро школу у селі,

Дітей нема та й звідки їм узятись…

І залишилась лиш одна можливо радість,

Що ще хоч щось місцями родить на землі…

Ліс мовчки обступа село,

Заростають поля лозою й лісом…

Таке воно житомирське Полісся,

Це те, до чого нині дожило.

***

У кого з нас нема своїх проблем,

І кожен за своє переживає…

Один живе сьогоднішнім лиш днем,

А інший про майбутнє все гадає…

В одних думки про хліб насущний свій,

А в інших – ще й ікра на ньому й масло…

Одні думки всі згортають в сувій,

А інші – все на люди мовлять красно…

Одні – про те, до ранку як дожить,

Що буде далі невідомо сивим…

А інші – думають в державі як вершить,

Щоб ще і правнукам від того було мило…

І кажуть: "Ми почуємо Вас всіх,

Ми кожному протягнем свої руки"…

А за кулісами лиш розбирає сміх

Політ технологів науки…

Хто вірить їм – обмануті стократ,

Довірливі як і колись, так нині,

Німий і мовчазний електорат,

В своїх надіях тихо – мовчки гине…

Що нині можна ждати від панів,

За шелестом купюр не видно їм народу…

Але кипить серед людей їх гнів,

Кипить як буря у негоду…

Кипить в собі невтомна ця душа,

Вирує від думок своїх, клекоче…

Де словом, де рядком вірша,

Достукатись вона до інших хоче.

Щоб показать – ну хто до нас прийде?

Хто нам в житті цім допоможе?

Хто в очі дивиться й краде?

Помилуй нас від того, Боже…