Про село Туровець  Житомирського району можна розповідати довго і багато.

Сама назва села притягує своєю таємничістю, віє старовиною…

Тури в наших місцях відстріляні вже давно, а овець… не в прямому розумінні слова достатньо і донині.

Взагалі на мапі територія Туровецької сільської ради витягнута між двома районами області: Андрушівським, з однієї сторони, та Коростишівським, з іншої сторони, і нагадує своїми обрисами острів Кубу. Через це ще з часів колгоспу "Здобуток Жовтня" ліщинці, де знаходилась центральна садиба колгоспу, на Туровець часто говорили – Куба.

Правда, багато хто подумки додавав, такі ж бідні і пихаті. Дійсно, бідно жили тут люди і колись, і нині…

Якщо в Ліщині і землі кращі, і газ вже давно, то в Туровці природним газом і не пахне…

Зате добре пахне горілкою. Причому з добавками клофеліну, димедролу та іншої гадості.

Сьогодні в автобус почув фразу. Розмовляють моя сусідка зі своїм знайомим, теж мешканцем села:

-          А чому це ти не зайшов до нас коли йшов з лісу?

-          То й що? Бачив твого сина, привітався та й пішов далі.

-          Син так і сказав, що дядько не захотів заходити на Ваші "зіркові війни".

П’ють в селі часто і багато. Гучні п’янки часто переходять в так звані зіркові війни.

Але не це є основою Туровецького серіалу Санта Барбара. Точніше сказати Санта Туровець.

І недарма Туровець…

Бо роги тут прирощують як жінки чоловікам, так і чоловіки жінкам. Причому постійно і в багатьох сім’ях. Чи це клімат такий в селі, чи що інше так впливає на людей – незрозуміло.

Процес гульок так ввійшов у звичку, що більшість корінного населення села має прізвища Любченків та Роспутних.

Що можна ще сказати… Самі прізвища говорять за їх власників.

Взяти хоча б для прикладу моїх сусідів – Любченків. А в них є що розповісти про свої подвиги. І в нього, і в неї.

Ходить слава по селах за її танці голою на капоті автомобіля в с. Грабівка, як відбивала чоловіків в жінок і які пристрасні записки їм писала, як втікала по покосах, щоб не побили, як чоловік тягнув за патли до колодки рубати голову за гульки, як на шлагбаумі на тракторному стану, як кажуть, "давала" всім бажаючим.

Немало додала любовних подвигів і будучи на посаді сільського голови, але це вже інша історія.

В її чоловіка подвигів було не менше. Ходять діти по чужих селах у чужих жінок. Такі ж рябенькі, подібні до тата… Пляшка горілки, палка ковбаси – весь набір джентльмена, на мотоцикл і в кущі.

Санта Туровець та й годі…

А історій в Туровці можна почути безліч. Скільки роботи для сценаристів, скільки сюжетів для письменників…

Гуляють і корінні місцеві, і ті що приживаються тут.

Ще взимку, коли іванківські  люди розповідали мені про бійку біля поліклініки с. Станишівка між жителями с. Туровець – дружиною А. та матір"ю Б., я говорив: "Цей серіал швидко не закінчиться".

Сьогодні в автобусі, коли між тими ж персонажами виник черговий конфлікт, прозвучало: "Санта Барбара продовжується…"

Село, село.

Зрозуміло, що село не винувате. Винуваті люди які в ньому живуть.

Але ж і живуть…

Живуть зависливі, німі вівці, які довели село до вимирання, рогаті, тому що ставлять роги одне одному.

І йде це з покоління в покоління… і чи закінчиться – не знаю.

Чи це місцеве повітря та впливає на людей? Чи що інше?

Не знаю…

А, можливо, знаєте Ви?

04.05.2011р.