Ярмола Олег Олексійович - з Вами і назавжди!

Ти знаєш – став скупим на почуття,

А тому пишу вірші значно рідше…

Воно принижує – злиденне це життя,

Бо з кожним роком в нас стає все гірше.

З екрана ллють медовий нам елей,

Що стало краще жити в Україні…

Та ця мазня – для мух липучий клей.

І вірять в це недоумки і свині…

Так стало краще – тільки їм, не нам.

Так, краще жить лиш тим, що у корита…

Ще краще не євреям, а жидам…

І депутатам… ну і тим хто "свита".

Ікру на хліб намазують щодня…

А ти хоч бачив, нюхав цю утіху?

І так живе уся твоя рідня,

І має те, що з носа скапне, з стріхи…

І ждемо ми, що гроші нападуть,

І хочемо відчуть себе в достатку.

Та ось дивись – до тебе вже ідуть,

Щоби тебе привести до порядку.

Щоб за кредит забрать останнє що ще є,

Податками обкласти, платежами,

Забрати все, що називав – своє –

Останню свитку чи останню цю піжаму…

Недавно обирали їх ми знов.

Бо нас купляли – де за сто, за двісті гривень.

І я давно до думки вже дійшов,

Що те що маємо – в усьому самі винні.

Самі казали – хата моя скраю.

Самі боялись щось сказать відкрито.

І через те і маємо, що маєм…

Від тих, що й нині рвуться до корита…