Ярмола Олег Олексійович - з Вами і назавжди!

Казали – ходять із варяг у греки…

А що лишалось диким племенам?

Іти туди де хліб, вино, лелеки,

Де душі щирі, мир і вам і нам…

Іти туди де є степи безкрайні,

Де є ліси, де люди миру й жита,

Вітанням де отвітять на вітання,

Але і наглість не залишать без отвіту.

Наш край красивий, люди роботящі…

Та є непереборна в нас біда,

Яку не подолаємо нізащо.

Це влада…Каламутная вода…

У ній потоне щирий і безгрішний,

У ній як кажуть "горе від ума".

І часом аж до болю смішно,

що стала  пусткою "великая страна".

Що ніби в вирій як оті лелеки,

Летять заробітчани край землі.

І вже не із варяг у греки,

А вже туди де гори і комлі.

Так, дожились, що десь нам краще жити,

Поїхали слов’яни до угрів,

Із краю сонця, краю світла

В краї зимових холодів.

Так, платять там за працю, за роботу,

Бо в нас із нас зробили злидарів…

Подякуймо Верховним за турботу,

За щастя для їх дочок і синів.

А наші? "Ну холопи й є холопи"…

Так думають про нас вони…

Та й ми забули, що і ми з Європи,

Й не гірші наші дочки і сини…

Що нам потрібно також жить на світі,

А не як кажуть просто існувати…

Бо прагнуть душі і тепла і світла,

В своїй країні жити й поживати.

І відчувать себе душею вільним,

Радіти сонцю, що десь сходить за вікном…

І жити з щастям, а не з біллю,

І жити так – життя б здавалось сном.

Щоб бути власником своєї долі,

А не коритись все життя комусь…

І це твоє – і ліс, і поле…

І я тобі знов щиро усміхнусь…