Ярмола Олег Олексійович - з Вами і назавжди!

Сьогодні, 24 серпня 2009 року всі, кому небайдужа країна в якій проживає, святкують свято нашої незалежності. Це свято тих, хто в своїй державі прагнув вільно розмовляти рідною мовою, хто хотів бачити свій народ дійсно вільним не тільки на словах, а і на ділі, щоб забули люди про рабську покору перед тими, хто ставить себе вище за інших.

Та, нажаль, цього не сталося. Проходжу по ранковому Житомиру... Де відчуття свята, де той святковий настрій який пам"ятаю  з радянських часів в дні Жовтневої революції, де відчуття гордості на обличчях.

Сірі, зневірені лиця людей, яких і в цей день доля гонить на роботу. І ніякого святкового настрою, і жодного нагадування про цей день з боку місцевої влади.

Зате на банерах, біг-бордах рясніє від реклами тих товарів, до яких декому зась.

Та хіба при таких заробітках, при такій соціальній захищеності з боку держави можливе інше відношення до неї.

А тому і свято набуває якоїсь буденності. "Общественное бытиё определяет общественное сознание..." Думаю - це правда.

Та хто вірить в Україну, в її майбутнє, це свято принесе ще один поштовх стати сильнішими духовно, об"єднати свої зусилля для духовного і економічного відродження України.

 

***

Люблю історію, люблю свою країну,

Люблю цей край у спокої лісів,

Цю землю, що зоветься Україна,

Її життя… В душі її пісні…

 

Люблю це небо волошково – синє,

В полях пройти, коли хвилюються хліба,

Вдивитись в росу, зупинившись на хвилину,

Люблю як манить даль яскраво – голуба.

 

Люблю ліси в осінню прохолоду,

І заспівать люблю українських пісень,

Люблю свій край, його природу і погоду,

Цей край тополь, смерек, вишень…

12.08.2009