Ярмола Олег Олексійович - з Вами і назавжди!

***

Отак і сиротіє в нас земля,

Сльозами – росами умиється ізранку,

Давно – давно не орані поля

Стрічають зоряні світанки.

Стоять як привиди лелеки на стовпах,

Стоять зажурені, вниз опустивши крила,

Показуючи подорожнім куди шлях

Ще не заріс, ще зелень не покрила.

А біля хат, що пустками стоять,

Лиш бур'яни, окремі вище зросту,

І люди на роботу не спішать…

Нема людей в період холокосту…

Здається, що у влади в нас свої,

Не німці, не поляки і не шведи…

Але курличуть сумно журавлі

Про край тяжкої праці й меду…

Нема людей, нема робочих бджіл,

Лиш трутні зостались в верховній раді.

Щезають з карти назви сіл,

А трутні ніби цьому й раді.

У них одне – як довше там пробуть,

Тому і сиплють обіцянки щедро,

А, що село вмира, нам правди суть

Не хочуть показати вперто.

Не хочуть показати що вони

До цього вже доклали свої руки,

І справу їх продовжують сини,

Набравшись у батьків науки.

А рідний край наш гине і мовчить,

А рідний край вмивається сльозами,

І що проходить – не повториш мить…

Й кому є діло, що тут буде з нами…

31.07.2009р.